​​

   Психологи називають період звикання дитини до садка адаптаційним. Він буває легким, швидким і майже безболісним, а буває – важким, максимально вираженим.

   Це залежить від багатьох факторів, починаючи з умов протікання вагітності й закінчуючи особливостями центральної нервової системи дитини та стилю виховання. Психологи кажуть, що те, що батьки спостерігають в поведінці маляти у перші тижні відвідування садочка, – лише вершина айсберга. Весь організм і психіка дитини в цей час постійно перебувають у сильній нервово-психічній напрузі. Можна сказати, що ваше дитя перебуває, у кращому випадку, на межі стресу, а, швидше за все, відчуває його повною мірою.

     Часті хвороби – наслідок стресу!

    Якщо виразність стресу мінімальна (у дитини немає істерик), незабаром ви забудете про негативні зрушення адаптаційного періоду, як про страшний сон. Але це в разі легкої адаптації. Якщо ж стрес повною мірою охопив дитину (у випадку важкого типу адаптації), будьте готові – незабаром станеться зрив, і дитина може навіть занедужати.

     Взагалі часті хвороби – це і є наслідок адаптації. Багато батьків скаржаться, мовляв,

„недогледіли вихователі, в приміщенні протяги, інфекція…” Насправді, часто в цьому винен не садочок, а сама ситуація переходу дитини до самостійного перебування без батьків. Як відомо, фізичний і психічний розвиток дитини взаємопов’язані, і організм малюка іноді допомагає йому впоратися з тривогами і переживаннями. Найчастіше хворіють саме ті діти, які не дуже вередують і плачуть, не виражають словами і сльозами небажання йти в садочок. Це – „слухняні” діти, вони не хочуть засмучувати батьків. Але, якщо адаптація для такої дитини відбувається складно,  – організм дає емоціям „перепочинок”: дитина хворіє і залишається вдома. Якщо „хвороблива” адаптація не минає протягом півроку, батькам необхідно порадитися з дитячим психологом.

​

​

​

        Страх втратити маму.

       У період адаптації існує етап, коли дитина із задоволенням ходить у садочок 3-5 днів, а потім „не хочу, не піду!” Тоді здається, що ваше маля неначе підмінили. З будь-якого приводу – істерики та капризи. Воно втратило всі навички самообслуговування, якими володіло. В дитини знову намокають штанці, вона начебто забула, як користуватися ложкою, і майже перестала говорити, принаймні – реченнями. Психологи називають не явище регресом. Так будь-яка людина, особливо маленька, реагує на стрес і, ніби, „відступає” у своєму розвитку на крок назад. А ще ваша дитина стає нервовою і полохливою, а найголовніше, – чомусь зовсім не хоче ходити до дитячого садочка. Та вона просто боїться йти до садка!

     Страх – звичайний супутник адаптаційного періоду. В новій обстановці дитина в усьому бачить приховану загрозу для себе. Вона боїться незнайомих дітей, нового приміщення, чужих дорослих, яких вона відтепер має слухатися, боїться зробити щось не так і бути покараною. І нарешті, вона панічно боїться, що ви про неї забудете, не прийдете за нею.

     Що ж провокує цей стан дитини в період адаптації до дитячого садка? Це – відрив від матері. Адже мама – найголовніше, що є в неї, її повітря, її життя. І раптом мама її зрадила. Саме так розцінює цю ситуацію трирічна дитина. В психології є таке поняття як імпритінг –  своєрідна імунологічна пам’ять чи безумовний рефлекс, завдяки якому дитина тягнеться до тієї людини, котру побачила першою, чиє тепло відчула. Як правило, це –  мама. І ось, коли вона залишає дитя у тому ж садочку, то в малюка виникає відчуття, начебто його покинули. Звичайно ж, для дитячої психіки це неабияка стресова ситуація. Але якщо цей перший урок виживання засвоєно успішно, надалі ваше дитя буде швидко адаптуватися у будь-якій новій обстановці протягом усього життя.

    Нині педагоги використовують різноманітні методики, котрі допомагають подолати дитині відчуття покинутості, однак не останню роль відіграють і батьки. Не забувайте, що в садочку є сформований набір правил поведінки, до яких дитині доводиться звикати. Якщо, наприклад, батьки дитину не привчили саму одягатися чи ділитися іграшками, то саме це може спричиняти душевний дискомфорт малюка. Усвідомлювати, що „я не такий як усі”, та якось випадати із загального колективу для малят дуже болісно. А от самодостатній дитині легше призвичаїтися до нових правил.

   Велику роль відіграють і мудрі вихователі та няні. Поговоріть з ними, щоб вони допомогли дитині дійти до того, щоб зробити ту чи іншу справу правильно. Якщо ж дитину соромити на очах в однолітків, то вона проявлятиме лише агресію та впертість.

     Добре, якщо дитина розповість батькам, що саме її не задовольняє в садку. Дізнатися про те, чому саме дитя не хоче іти до садочка – для батьків дуже важливо та не намагайтеся вчинити маляті допит з пристрастю. Так ви ще більше залякаєте дитину. Намагайтеся дізнатися подробиці під час гри. Наприклад, намалюйте разом з дитиною малюнок про життя в садочку. Поспостерігайте, якої теми дитина уникає взагалі, які кольори використовує, малюючи ту чи іншу людину або ситуацію (якщо темні, то, можливо, саме тут криється камінь спотикання).

      У період адаптації (і не тільки) важливо, щоб дитина знала кінцеву мету усіх своїх дій та того, що від неї вимагають інші. Не варто командним голосом наказувати: „Щоб завтра у садочку ти їв швидко!”. Краще роз’яснити дитині, для чого це робити. Наприклад, скажіть: „Якщо ти їстимеш швидше, то не запізнишся на малювання (чи фізкультуру, чи просто послухати цікаву казку), а ще – я тобою буду пишатися”. Дитині важливо знати, що ви помічаєте її найменші досягнення і радієте від цього. Не картайте дитину, якщо у неї щось не виходить. Навіть якщо вона робить це неправильно. Дайте краще пораду як зробити так, щоб вийшло краще. Але не поводьтеся на зразок „я доросла і розумна, тому слухайся мене”. Просіть дитину допомогти вам вирішити ту чи іншу справу і побачите, що вона з радістю піде вам на зустріч. Так маля відчуватиме свою значимість і це дозволить бути впевненішим серед однолітків і загартованішим в емоційному плані.

       Як ще можна полегшити маляті період звикання до садочка?

       Ось кілька порад, як це зробити:

•  У жодному разі не обговорюйте у присутності дитини проблеми, пов’язані з дитячим садком, які турбують вас. Не виказуйте їй, що ви хвилюєтеся, боїтеся або в чомусь невпевнені. Діти в цьому віці вкрай чутливі до найменших нюансів нашого настрою, легко „зчитують” емоції близьких, особливо матері, хоч би як вона намагалася приховати свій стан за посмішкою або словами.

• Налаштовуйте дитину якомога позитивніше до її перебування у дитсадку. Говоріть про те, як це чудово, що вона вже така доросла. І найголовніше – постійно пояснюйте дитині, що вона для вас, як і раніше, дорога й улюблена.

• Постарайтеся відшукати разом з дитиною приємні моменти перебування в садочку (улюблена вихователька, друг чи просто улюблені заняття) і щодня запитуйте дитину саме про них. Розмовляйте з дитиною про те, що перебування у садочку – це не лише забава, але й важка праця, мовляв, ви працюєте на роботі, а малеча в садочку. Так дитина пишатиметься тим, що виконує подібні до батьківських обов’язки.

• Ні в якому разі не погрожуйте вашому чаду садком як покаранням за те, що воно погано поводиться! Намагайтеся спланувати свій час так, щоб у перший тиждень відвідування дитсадка дитина не залишалася там більше як дві-три години. В родині в цей період необхідно створити спокійний і безконфліктний клімат для вашого маляти. Краще на якийсь час скасувати походи в кіно, цирк, у гості, скоротити час перегляду телевізора.

• У вихідні дні намагайтеся дотримуватися вдома такого ж режиму, як у дитячому садку. 

     А ще психологи впевнені, що діти, які відвідують дитячий садок, і фізично, і психічно набагато стійкіші та набагато швидше розвиваються. Ніякі суперняні та дозоване спілкування з однолітками в пісочниці під наглядом бабусі не дадуть вашій дитині такої школи життя, як перебування в дитячому садку. А період звикання обов’язково закінчується.